Гайсинська
районна державна адміністрація

Багата талантами Гайсинська земля. Земляки шанують ім'я великого поета, незламного правдолюба, роблять все для увіковічення його пам'яті, втіленню ідей та прагнень Василя Стуса.

Сьогодні, 6 січня 2021 року, в день, коли народився Василь Стус до с. Рахнівка Гайсинського району, аби вшанувати пам’ять про відомого поета завітали голова райдержадміністрації Людмила Головашич, Гайсинський міський голова Анатолій Гук, начальник відділу культури і туризму райдержадміністрації Микола Ричков, начальник відділу освіти райдержадміністрації Валентина Шрамко, представники громадськості та ЗМІ.

Керівники району поклали квіти та низько схилили голови біля пам’ятного знаку Герою України, борцю за свободу, патріоту, вірному сину Батьківщини Василю Семеновичу Стусу.

Директор музею Василя Стуса Дмитро Омелянчук ознайомив керівництво з експонатами цього унікального музею, які розкривають життєвий та творчий шлях видатної людини. Відвідують музей односельці, молодь, діти, гості з районного та обласного центрів, всієї України.

Василю Стусу випало жити в час тотального панування комуністичної ідеології й, водночас, у переддень національної державності. Поет – людина, яка визначає й провіщає майбутнє. Мабуть, найбільшим секретом Стусової творчості є намагання переконати людей у доброті світу, незламності людського духу та волі. Наш обов’язок – зберегти образ Василя Стуса правдивим, незламним, сильним.

Довідково

У перші тижня нового року, коли на душі по різдвяному чисто і світло, а кожен очікує білого дива снігу і  нездійсненного дива щедрих побажань, завше думається про тих, хто народився на Різдво, присвятив своє життя тому, аби в світі побільшало добра, краси, людяності. І серед таких високих особистостей – Василь Стус, якому в ці дня виповнилося б 83.

Василь Стус народився під Різдво, 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району. Василь був четвертою дитиною в Семена та Їлини Стусів. Недовго жили батьки в цьому мальовничому селі. Батько був бригадиром в колгоспі, гарним та вмілим господарем, який завжди мав свою думку. Можливо, рятуючись від нашіптувань та доносів, і завербувався на Донбас, на хімічний завод 1940р. в Донецьку (тоді ще Сталіна).

Василь закінчує філологічний факультет педінституту, там вперше і виявляється його поетичний талант. 1959 рік позначився для Стуса дебютною публікацією в “Літературній Україні” його ранніх творів. По закінченні вузу Стус викладає в Таужнянській школі Гайворонського району Кіровоградської області, проходить службу в радянській армії (1959-1961рр.), а потім працює учителем української мови і літератури в школі № 23 містечка Горлівки. Певний час (1963 рік) працює літературним редактором в газеті “Соціалістичний Донбас”.

1 листопада 1963 року Стус стає аспірантом інституту літератури АН УРСР ім. Т.Г. Шевченка з курсу теорія літератури. Фундаментська робота про Павла Тичину – “Феномен доби” (1967-1979 рр.) стає для Стуса фатальною і надовго осідає в архівах КДБ. Аналізуючи творчість українського поета-класика, Стус дуже детально викриває “шкідливість партійності” в українській літературі.

Почався 1965 рік. Василь Стус зустрічає свою майбутню дружину Валентину Попелюх, яка згадує, що вийшла заміж за безробітного. Без роботи Василя залишив заступник директора  Інституту літератури Сергій Зубков. Він виключив Стуса із аспірантури після славнозвісного виступу поета в кінотеатрі “Україна” на презентації фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”. 4 вересня 1965 року, де Василь Стус підвівся і, не звертаючи уваги на вигуки із залу, що лунали: “Це провокація! Це неправда!”, - намагався закінчити промову, почату Дзюбою і Чорноволом. Під гомін сирени, увімкнутою співробітниками КДБ, пролунала фраза: “Хто проти тиранії – встаньте!”.

З 1965 по 1972 Василь Стус працює в будівельній бригаді, потім – кочегаром, співробітником Центрального державного історичного архіву УРСР, інженером відділу техінформації в одному проектному міністерстві. За цей час він підготував другу і третю поетичні збірки “Зимові дерева” і “Веселий цвинтар”. А практично готову до видання першу збірку віршів Стуса “Круговерть” цензори від ЦК поклали, що називається , на полицю.

13 січня 1972 року Василя Стуса заарештували, і він потрапив у слідчий ізолятор. За дев’ять місяців, під час слідства і суду, він написав близько 300 і переклав понад 150 поетичних текстів. Його посадили за видання книги за кордоном, за недоведені анекдоти про Леніна і чернетку з неопублікованим віршем: “Кубло бандитів - кадебістів, злодіїв та ґвалтівників – у стольному осіли місті, як партія більшовиків...” Київським обласним судом його було засуджено на п’ять років таборів і три роки заслання. За статтею 62 кк УРСР – за антирадянську агітацію і пропаганду.

У 77-му Стус каже про суд над комуністичною бандою. Він, мабуть відчув, що стає символом. На нього постійно тиснуть, його б’ють... Але найстрашніших катувань він зазнав набагато пізніше – в 1980 – 1985 роках. Слідчі, що працювали із Стусом, вражені щирістю і відкритістю поета, а напередодні суду його відправляють в Павлівну – на психіатричну експертизу. Звідти він виходить з діагнозом патологічна чесність. Як провину ставлять навіть те, що він “спілкувався українською мовою, коли в цьому не було необхідності”.

В Київ Стус потрапить в 1975 році, і лише ненадовго – з відкритою виразкою шлунка. Його намагались заламати, добитися від нього спокути. Потім знову табір.

Стус повернувся з Мордовії, за ним встановили постійний адміністративний нагляд. Його заарештували 14 травня 1980 року.

Суд визнав Стуса особливо небезпечним рецидивістом і засудив за 10 років особливого суворого режиму і п’ять років заслання.

В 1982 році Стус першим з репресованих радянських поетів був удостоєний премії “Arnerty international”. І одразу отримав за це рік відсилки в “одиночці”. В 1980-1984 роках у Стуса починається період “Чистої творчості”. В зоні він перекладає Гете, Рільке, Рембо, Кіплінга, Цветаєву і Пастернака. Народжуються його “Палімпсести” і збірка “Птах душі”, зусиллям КДБ для нас втрачена.

В 1985 році Генріх Бель висуває Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії .

28 серпня 1985 року тюремники відправляють Стуса в карцер на 15 діб. Російський монархіст Леонід Бородін, який сидів із Стусом в одній камері, пригадує, що коли “винного” вели в карцер, той оголосив голодовку. На запитання товариша по камері: “Яку?” - було сказано: “До кінця”. Через тиждень в ніч з 3 на 4 вересня Василя Стуса не стало.

Сьогодні ім’я Стуса відомо практично всьому світові. Видано дев’ятитомник спадку поета. Його вірші перекладаються на заході. Василю Стусу присвоєно Державну Шевченківську премію, звання Героя України