Усвідомлюючи важливе значення нематеріальної культурної спадщини як головного джерела культурного різноманіття й гарантії сталого розвитку, ЮНЕСКО виробило ряд важливих актів.
Україна була серед тих країн, що підтримали ініціативу ЮНЕСКО та проголосували за прийняття Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини. У 2008 році приєдналась до них Україна.
Згідно з Конвенцією нематеріальна культурна спадщина проявляється у таких галузях:
- усних традиціях та формах вираження, зокрема мові як носії НКС;
- виконавському мистецтві;
- звичаях, обрядах, святкуваннях;
- знаннях та практиці, що стосуються природи та всесвіту;
- знаннях та практиці, що пов’язані з традиційними ремеслами.
Зберегти багатство народної культури українців – основу нематеріальної культурної спадщини великої європейської нації – є сьогодні одним із пріоритетних завдань Міністерства культури України.
У 2018 році до національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України включено 14 елементів НКС, в тому числі і елемент «Традиція орнаментального розпису бубнівської кераміки».
Надбанням нематеріальної культурної спадщини громади Гайсинського району Вінницької області є традиція орнаментального розпису бубнівської кераміки з сіл Бубнівки і Новоселівки. Цей унікальний елемент існує і безперервно функціонує у соціокультурному середовищі Подільського краю.
Бубнівська кераміка характеризується різноманіттям виробів гончарів із красою підполив’яного візерунку і дзвінкими переливами барв, дивовижними рослинними орнаментами і жовто-коричневими, білими, блакитними і сірими кольорами.
Село Бубнівка подібне до тисячі сіл України. Ця земля викохала багатьох майстрів, цілі династії гончарів чиї імена увійшли в історію народного мистецтва, а вироби вражають своєю досконалістю і витонченістю. Ще й зараз третина мешканців села носить прізвище Гончар. Глибокі гончарні традиції, досвід, самобутній талант майстрів сприяли перетворенню Бубнівки в один із найвідоміших гончарних центрів не лише Південно-Східного Поділля, а й усієї України.
Гончарство для бубнівчан було сімейною справою. Цілими родинами працювали вони біля кругів та випалювальних печей, змалечку привчаючи й дітей до важкої і виснажливої гончарської праці. Спеціалізувались в основному на виготовленні неполив’яного ужиткового посуду: мисок, полумисків, макітер, горшків, глечиків, куманців тощо.
Найбільш талановитим учнем і послідовником гончара став бубнівський майстер Андрій Гончар (1823-1926р.р.), якого справедливо називають засновником бубнівського розписного гончарства. А.Гончар вніс значний внесок у розвиток народної кераміки, він створив надзвичайно багатий і яскравий «бубнівський» стиль виробів, які мають народне коріння. Різноманітні за формою та оздобою вироби бубнівського майстра та його учнів користувалися великим попитом.
Традиції гончарства брати Герасименки успадкували від Андрія Гончара. Найвищого художнього рівня досягло бубнівське гончарство у 20-30-х роках ХХ століття у творчості учнів і послідовників знаного умільця-братів Якима (1888-1970) та Якова (1891-1969) Герасименків. Більше сотні предметів, виконаних їхніми руками, експонувались у центрі зали, яка була відведена народним умільцям Вінниччини. Митці широко використовували старі традиційні форми і були удостоєні високих нагород.
Сьогодні промисел переживає складні, але наділені оптимізмом часи. З кінця 80-х років в історії осередку започатковано нову сторінку, пов’язану з відновленням історичних традицій, досвіду відомого гончарного центру. У 1988 році у Новоселівці відкрито Музей-садибу братів Герасименків, який пропагує гончарство, його видатних майстрів - Якима і Якова та їхніх послідовників-Миколи Бабака, Фросини Міщенко, Тетяни Шпак, Валентини Живко та інших талановитих гончарів. У цьому незвичайному краю, де з глини народжувались усілякі дива в руках знаменитих братів Герасименків, а згодом іхньої племінниці Фросини Міщенко, Тетяна Іванівна раптом усвідомила, що теж хоче творити. Захопилась керамікою, навчалась дивовижного ремесла. Вона справжній майстер, вносить своє неповторне у барви, орнамент та форму. Це вже стиль! Нині Тетяна Іванівна Шпак – заслужений майстер народної творчості, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. У 2003 році Тетяна Шпак стала лауреатом І премії Всеукраїнського конкурсу – огляду музеїв мистецтва та стипендіатом міжнародного фонду «Україна – 3000». Кожна робота майстрині – не просто миска, а взірець вічності, символ української традиції, в якій поєднано красиве і корисне.
Орнамент бубнівських гончарів набирає силу в творчості молодої генерації майстрів, що утверджуються. Нелегким був шлях більшості з них до герасименківської спадщини, збереження досвіду і традицій славнозвісного гончарного центру не тільки Поділля, а й України.
За інформацією відповідальної особи з питань забезпечення
охорони нематеріальної культурної
спадщини в Гайсинському районі,
завідувач відділом книгосховища ЦРБ
Майї Король
