Чимало запитань виникає при застосуванні норм законодавства у сфері зайнятості, зокрема, через наявність оціночних понять. У даній статті ми розглянемо проблему поняття "необґрунтованої" відмови у прийнятті на роботу.
Правова позиція
Встановлення переваг або обмежень при укладенні трудового договору на підставі персональних ознак може розумітися як дискримінація, окрім випадків, коли різне ставлення передбачене в законодавстві. Існує низка обставин, які роблять законною відмову в працевлаштуванні. Дані вимоги можуть стосуватися:
1) наявності громадянства України;
2) віку (наприклад, для робіт з важкими і шкідливими умовами або робіт, що можуть зашкодити моральному розвитку неповнолітніх);
3) статі;
4) рівня освіти (медичним працівником може працювати особа з відповідною освітою);
5) стажу;
6) стану здоров'я (до роботи на судні допускаються особи, визнані придатними для цього за станом здоров'я);
7) судимості чи заборони займати певні посади, тощо.
Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватися законодавством України (ст. 22 КЗпП). Це означає, що роботодавець не може ставити вищі вимоги щодо наявності освіти, ніж це передбачено відповідними кваліфікаційними довідниками. Також, роботодавець має право відмовити претенденту, якому за медичним висновком така робота протипоказана за станом здоров'я. Роботодавець може запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному підприємстві осіб, які є близькими родичами чи свояками у випадках, зазначених у ст. 25-1 КЗпП.
Незаконна відмова в прийнятті на роботу
Відповідно до Конституції України і КЗпП забороняються необґрунтована відмова в прийнятті на роботу, а також будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання (ст. 22 КЗпП).
Необґрунтованою вважається невмотивована відмова у прийнятті працівника на роботу за наявності вакантних робочих місць, а також з мотивів, які не стосуються ділових якостей працівника.
Незаконним слід вважати відмову в прийомі на роботу з мотивів вагітності або наявності немовляти. Кримінальним кодексом така дія розглядається як злочин (ст. 172КК України). Незаконним буде і відмова, пов'язана з порушенням принципу рівності людей, проголошеного в ст.2 Загальної декларації прав людини (закріплена в ст.21 Конституції України). Він реалізований у ч.2 ст.22 КЗпП України: яке б то не було пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
Поради у разі відмови у прийнятті на роботу
Чинне законодавство дозволяє оскаржити таку відмову в суді. Як встановлено у ч. 2 ст. 232 КЗпП, у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються також спори про відмову в прийнятті на роботу:
1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;
2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на підприємство, в установу, організацію;
3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину з інвалідністю, а одиноких матерів (батьків) - при наявності дитини віком до чотирнадцяти років;
4) виборних працівників після закінчення строку повноважень;
5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;
6) інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір.
Наслідки порушення для роботодавця
У разі невиконання роботодавцем протягом року квоти для працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприяння працевлаштуванню (ч. 1 ст. 14 Закону України “Про зайнятість населення”), з нього стягується штраф за кожну необґрунтовану відмову у працевлаштуванні таких осіб у межах відповідної квоти у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення (ст. 53 Закону). Станом на сьогодні розмір такої санкції становить 9446 гривень.
Якщо ж претендент на робоче місце не належить до певних категорій громадян, то в разі встановлення інспектором Держпраці необґрунтованості відмови в працевлаштуванні, дії роботодавця можуть трактуватись як порушення інших вимог законодавства про працю. Згідно зі ст.265 КЗпП таке порушення карається фінансовою санкцією у розмірі однієї мінімальної зарплати.
Нагадуємо, що за правовою допомогою можна звернутись до Вінницького місцевого центру з надання БВПД за адресою: м. Вінниця, вул. Порика, 29; контактний телефон: (0432) 56 – 01 – 80.
Вінницький місцевий центр з надання БВПД
