Фармагей Юрій Миколайович

Народився Юрій Миколайович 6 травня 1972 року в селі Огіївка Гайсинського району Вінницької області у сім’ї Миколи Трофимовича та Катерини Арсенівни Фармагей. Навчався в Кіблицькій середній школі. По закінченню 8 класу поступив в Теплицьке ПТУ № 13, де здобув спеціальність плодоовочівник.

Після закінчення училища був призваний в лави армії. Строкову службу проходив у м.Севастополь у морському флоті.

Після демобілізації повернувся до рідного села. Працював у городній бригаді в місцевому сільськогосподарському підприємстві. Одружився, разом з дружиною Вікторією Петрівною виховували двох дітей – сина Сергія, який також проходить службу в зоні ООС, та дочку Ірину, мав двох онуків.

У 2015 році Юрій Фармагей був призваний на військову службу по мобілізації. Відслуживши 1,5 роки, двічі продовжував службу за контрактом.

Старший солдат, номер обслуги кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки ВЧ А-4395 Юрій Фармагей служив у ЗСУ за контрактом з  29.10.2018 року, гідно дотримувався Присяги, даної українському народу, чітко виконував накази командування, сміливо боронив честь, незалежність і свободу України.

5 квітня 2019 року в районі селища Піски боєць 2 роти 34 батальйону, 57 мотопіхотної бригади - Юрій Миколайович Фармагей - отримав вогнепальне кульове проникаюче поранення грудної клітки, що стало причиною його загибелі. Поховали Героя в с.Огіївка.

 

 

Щербина Андрій Вікторович

Андрій Вікторович Щербина народився 31 травня 1974 року в Дубовське Антрацитського району Луганської області. З 1981 по 1983 рік навчався в середній школі №10 селища, а потім з 1983 по 1989 рік в середній школі №19 м. Антрацита. Продовжив навчання місцевому СПТУ № 42, де в 1992 році здобув професію токаря.

 В 1992 році призвався на строкову службу і проходив її в прикордонних військах м. Мукачевому. Потім з 1995 по 2000 рік продовжив службу в Луганському прикордонному загоні в званні прапорщика, був помічником начальника прикордонної застави.

 Після звільнення протягом 2000-2006 р.р. працював на різних роботах. В цей період і познайомився з майбутньою дружиною Іриною (у 2004 році у них народилась перша донечка Алінка). У 2006 році молода сім’я переїхала в м. Гайсин, на Батьківщину Ірини. У лютому 2014 р. народилася друга донька Діана. Певний час Андрій Щербина працював в сервісному центрі Philips в м. Київ.

 Андрій вмів усе робити по господарству, був майстром на всі руки. Відгукувався на прохання про допомогу, любив людей. Всю душу віддавав своїм дітям. Завжди був присутнім на шкільних святах у донечки. В юності отримав розряд з боксу, гарно розумівся на техніці.

 Сміливий воїн, вірний син Вітчизни Андрій Щербина, прапорщик у відставці, не міг сидіти вдома, коли над Україною нависла смертельна небезпека війни. І 3 червня 2014 року вступив до добровольчого батальону «Донбас». Був зарахований старшим розвідником 3-го відділення 1-го взводу 3-ї роти 2 –го батальйону спеціального призначення. Отримав позивний «Портос». 14 липня відбув в зону АТО. Спочатку була Попасна, Лисичанск, Курахово, село Мар’янівка, потім Ілловайськ...

 Довгих три роки Андрій Щербина вважався зниклим безвісти. Сім’я жила надією, що Андрій живий, що можливо був у полоні, та не судилося… Генетична експертиза знайденого тіла підтвердила найстрашніше – Андрій Вікторович Щербина героїчно загинув в 2014 році під час обстрілу в Іловайську.

 

Твердола Анатолій Іванович

 Народився 14 березня 1970 року в с. Лад. Хутори Гайсинського району. Навчався в Лад. Хутірській сільській школі, по її закінченні продовжив освіту у Вінницькому професійному училищі. Строкову службу в Радянській армії проходив у десантно-штурмовій бригаді, яку закінчив у званні старшого сержанта. По закінченні строкової служби продовжував служити в західній групі Радянських військ в Німеччині. Після звільнення в запас повернувся до дому і працював в органах міліції, пожежній частині, в службі охорони в м. Ладижин. Він був учасником Революції гідності, спочатку бойових дій на Сході України активно займався волонтерською діяльністю. Допомагав українським воїнам одягом, продуктами та обладнанням у січні 2017 року підписав контакт військової служби і служив командиром відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки 9 батальйону 59 окремої мотопіхотної бригади біля Маріуполя. Життя Твердоли Анатолія Івановича обірвалося зненацька, в період так званого перемир’я, він героїчно загинув 8 грудня 2017 року біля 5 години ранку під населеним пунктом Водяне під час обстрілу військової позиції.

 

 

Кравченко Сергій Вікторович

Народився 28 травня 1984 року у м. Гайсин. Навчався в середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №3 м. Гайсин, закінчив Теплицьке професійно технічне училище, здобув спеціальність машиніст-комбайнер.

 У 2016 році вступив до добровольчого українського корпусу першої окремої штурмової роти «Правий Сектор».

 Загинув 03 жовтня 2016 року у промзоні Авдіївка від смертельного поранення.

 У загиблого залишилися батьки Віктор Олексійович та Галина Олександрівна і неповнолітня донька.

 

 

Воловенко Ігор Іванович

Народився 21 січня 1975 року в с. Новоселівка Гайсинського району. Здобув загально-середню освіту в Бубнівський школі, пройшов службу в армії, одружився, мав двоє дітей.

 З 1994 року працював на Ладижинській тепловій електростанції складачем поїздів.

 Був старшим солдатом, старшим оператором відділення взводу спостереження та технічних засобів розвідки розвідувальної роти. Призваний на військову службу по мобілізації 13 липня 2015 року.

 5 липня 2016 року під час огляду взводного опорного пункту в м. Попасна Луганської області підірвався на міні. Похований с.Новоселівка 8 липня 2016 року.

 

Рибаченко Олександр Сергійович

19 квітня 2016 року гайсинчани проводили в останню путь свого героя, мужнього воїна, справжнього патріота України – 26 річного воїна-добровольця Олександра Рибаченка.

 Народився Рибаченко Олександр Сергійович 9 жовтня 1989 року в м. Гайсин Вінницької області в багатодітній родині.

 Закінчив Гайсинську СЗШ І-ІІІ ступенів № 2.

 Був одружений, виховував синочка Давида, якому 4 роки.

 Батько - Сергій Михайлович тимчасово не працює, мати – Лідія Василівна померла кілька років тому (онкологічне захворювання).

 Останнім часом Олександр Рибаченко проживав у м. Бровари.

 22 вересня добровольцем пішов до Броварського військкомату. Був навідником СПГ роти вогневої підтримки 25 батальйону територіальної оборони «Київська Русь».

 16 квітня 2016 року підірвався на міні під час виконання бойового завдання в зоні АТО.

 

Бороняк Микола Михайлович

22 березня 2016 року в с. Бубнівка Гайсинського району поховали ще одного бійця із зони АТО – Бороняка Миколу Михайловича – механіка-водія землерийних машин інженерного взводу інженерно-технічної роти.

 Народився Микола Бороняк 18 грудня 1978 року в селі Зозів Липовецького району Вінницької області. Навчався в Зозівському ПТУ-33 за професією тракториста. Закінчив навчання в 1998 році. Був одружений. З дружиною Тетяною Сергіївною виростили двох синів.

 З жовтня 2013 року працював у Бубнівській школі оператором газової котельні. 9 березня 2015 року був призваний під час четвертої хвилі мобілізації, після чого з війкового комісаріату був направлений у ВЧ А-2615 смт. Старичі Яворівського району Львівської області. Потім служив у ПП В-1719 в м. Володарському Донецької області.

 Помер 18 березня 2016 року в м. Маріуполь Іллічівського району Донецької області.

 

 

Скрипник Анатолій Олександрович

Анатолій Скрипник народився 5 грудня 1966 року в селі Огіївці Гайсинського району у багатодітній родині колгоспників. Закінчив кіблицьку школу. Строкову військову службу проходив у Чехословаччині. Був одружений. Сім’я проживала в м. Гайсин.

 Анатолій Скрипник був мобілізований в лютому 2015 року. Служив у 128 гірничо-піхотній бригаді з весни 2015 року. Побратими характеризували його, як відповідального, надійного і порядного воїна. Як командир відділення завжди сумлінно ставився до виконання поставлених завдань.

 Серце воїна зупинилося 10 березня 2016 року. Після виконання бойових завдань він помер уві сні на чужій далекій донецькій землі.

 Поховали Українського воїна 13 березня 2016 року в його рідному селі.

 

Максименко Олег Олександрович

Народився 9 грудня 1984 року в селі Мар’янівка. Навчався у Кунянській школі, у 2001 р. вступив до Ладижинського аграрного коледжу ВДАУ і здобув професію механіка. У 2005 р. був призваний на строкову службу в Збройних Силах України. По закінченню служби працював в автомобільній колоні у Центрі забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

 З грудня 2014 р. по лютий 2015 р. брав участь в АТО під м. Дебальцеве.

 Помер 25 лютого 2016 р.

 

 

 

Мельник Олександр Іванович

Олександр Мельник народився 21 вересня 1985 року у с. Михайлівка у багатодітній родині. Згодом сім’я переїхала до сусіднього села Гранів, там юнак закінчив загальноосвітню школу. По закінченню школи працював будівельником. Проходив військову підготовку у роті територіальної охорони м.Гайсин, а 9 березня 2015 року був призваний по мобілізації до військової частини А4152 с. Мала Любаша Костопільського району Рівненської області. У зоні проведення антитерористичної операції солдат Мельник Олександр воював поблизу Донецька, був старшим навідником гранатометного взводу. Під час несення служби Олександр Іванович отримав важке поранення, від якого 12 червня 2015 року у Дніпропетровському військовому госпіталі помер. 14 червня 2015 року в селі Михайлівка відбувся похорон Героя-земляка.

 

 

 

Мацепула Сергій Петрович

Народився Сергій Петрович 5 квітня 1967 року в селі Куна. Закінчивши Кунянську восьмирічну школу, він 2 роки навчався в Гайсинській школі № 6, яку успішно закінчив у 1984 році. Потім молодий хлопчина вступив до Немирівського будівельного технікуму. Після навчання пішов на строкову службу до Збройних Сил. В останні роки свого життя Сергій працював будівельником в Одесі. Сміливий воїн, вірний син Вітчизни Сергій Мацепула не міг сидіти дома, коли над Україною нависла смертельна небезпека війни. То ж у липні 2014 року Сергій Петрович записався добровольцем в зону АТО. Справжній професіонал військової справи, патріот і надійний товариш всі свої знання і вміння віддав виконанню військового обов’язку і свято вірив у нашу перемогу.

 Сергій Мацепула загинув під час виконання службових обов’язків 5 квітня 2015 року, у свій сорокавосьмирічний день народження.

 

Пронін Вадим Олександрович

 Вадим Пронін народився 20 вересня 1980 року в селі Зятківці Гайсинського району Вінницької області. Майже одразу після народження Вадима його сім’я переїхала жити на Львівщину, саме там хлопчина ходив до дитячого садка, а у 1987 році пішов у перший клас Городоцької середньої загальноосвітньої школи №4. За сімейними обставинами (після смерті батька) мати з сином Вадимом і донькою Оленою повернулися у рідне село Зятківці, де Вадим продовжив своє навчання з 7 класу до закінчення школи. За словами вчителів, хлопець старанно навчався, був активістом шкільного життя, брав участь у шкільних та районних олімпіадах з природничих наук. Був спортсменом, грав у футбол, волейбол, теніс. Займав призові місця у районних змагання з легкої атлетики, особливо з бігу на довгі дистанції. Закінчив Зятковецьку СЗШ І-ІІІ ступенів у 1997 році.

 Потім Вадим Олександрович проходив строкову службу в Збройних Силах України. Після двох років армії, він повернувся додому і вступив у Рівненське вище професійне училище ДСО при МВС України. Після навчання переїхав до м. Києва, де працював інспектором супроводу інкасацій. В останні роки Вадим Олександрович проживав у місті Гайсин разом із дружиною та сином.

 1 серпня 2014 року Вадима Проніна призвали на військову службу по мобілізації. Два тижні проходив підготовку у місті Мукачево, що на Закарпатті. З 31 серпня 2014 року Вадим Олександрович – учасник антитерористичних дій в Україні. Вадим Пронін знаходився у спецвідділі (снайпери) та займав посаду зав. відділенням. 4 листопада 2014 року, під час виконання службових обов’язків біля міста Дебальцеве, обірвалося його молоде життя.

 

Менюк Станіслав Петрович

 Станіслав Менюк народився 9 лютого 1991 року у місті Гайсин. Навчався в НВК: СЗШ I–III ступенів-гімназії м. Гайсин (колишня СЗШ № 1 ), у 2007 році закінчив 9 класів і вступив до Гайсинського медичного училища, яке в 2011 році успішно закінчив, отримав спеціальність фельдшера. Стангіслав захоплювався спортом, найбільше – армреслінгом. Був членом Вінницького спортивного клубу «Спартак». Виступав за армреслінг клуб «Спартак» м. Вінниця, а у 2013 році став чемпіоном Вінницької області з цього виду спорту. Організував перший відкритий турнір з армреслінгу в м. Гайсин у 2012 році.

 Активний учасник Майдану, в липні 2014 року добровольцем пішов служити в добровольчий батальйон «Айдар» санінструктором. Виніс з поля бою багатьох поранених.

 Вибух російсько-сепаратистського фугасу, який пролунав 27 липня 2014 року, забрав життя молодого гайсинчанина.

Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року Менюка Станіслава Петровича посмертно нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ст.

  

 

 

Коврига Сергій Володимирович

 Сергій Коврига народився 17 квітня 1962 року в місті Вінниця в сім’ї службовців, в 1978 році закінчив середню школи №1 міста Могилів-Подільський. З 1979 по 1983 рік навчався в Кам’янець-Подільському вищому військово-інженерному командному училищі імені маршала інженерних військ Харченка. По закінченню училища в 1983 році йому було присвоєно звання лейтенанта і направлено для проходження військової служби до міста Мозер, що у Білорусії. В березні 1993 року переведений в розпорядження відділу кадрів Міністерства оборони України і направлений для подальшого проходження служби до військової частини 33700 м. Гайсин. В 2002 році виконував миротворчий обов’язок в складі сил ООН в Лівані. В 2003 році у званні майора був звільнений в запас. Сергій Коврига - активний учасник подій на Майдані. В березні 2014 року присвоєно звання підполковника, а з квітня вступив до штурмового батальйону «Айдар» та з перших дій приймав участь у антитерористичних операціях на сході України. Загинув 27 липня 2014 року в передмісті Луганська.

 Справжній професіонал військової справи і патріот Сергій Коврига всі свої знання і вміння віддавав виконанню військового обов’язку, а за Україну віддав життя.

 26 лютого 2015 року Указом Президента України підполковника Сергія Ковригу посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ст.

 

Муха Володимир Олександрович

 Володимир Муха народився 28 березня 1994 року у с. Кам’янці Теплицького району, перші три роки навчався у Росошанській СЗШ I-II ступенів. Коли сім’я переїхала у Гайсин, він продовжив навчання у СЗШ-інтернат-гімназії. Володя був гордістю школи, активістом, займався туристичним єдиноборством, був переможцем обласного конкурсу «Космічні фантазії», активним учасником КВК і ЮІР, про що свідчать численні подяки і грамоти. По закінченні школи у 2011 році вступив до Вінницького національного технічного університету на факультет електромеханіки. Зарекомендував себе як відповідальний та цілеспрямований студент.

 Володимир мав велике почуття любові та патріотизму до своєї держави, з перших днів приймав активну участь у Вінницькому Майдані. Спеціально перевівся із денного відділення на заочне, щоб піти до війська. Добровольцем записався у загін «Айдар», з перших днів бачив смерть побратимів, а 21 липня під Луганськом куля снайпера наздогнала і Володимира. Його загін потрапив у засідку, з якої було важко вибратись живим.

Указом Президента України № 365/2015 від 28.06.2015 р. Володимира Олександровича Муху нагороджено посмертно орденом "За мужність" ІІІ ст.

 

 

 

Петро Миколайович Коваленко

 Петро Коваленко народився 25 лютого 1994 року у селі Рахнівка Гайсинського району В рідній Рахнівці він закінчив 4 класи, з 5 по 11 клас навчався у Чечелівській середній загальноосвітній школі. Завжди був веселий, усміхнений, добре навчався, любив спорт Умів їздити на будь-якому транспорті та через це був правою рукою й надією для батька. З дитинства Петро мріяв про службу в армії, про подвиги і справжню чоловічу роботу.

 Дитяча мрія Петра Коваленка здійснилася — він став десантником елітного військового підрозділу, служив по контракту на посаді старшого водія аеромобільного десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади ВДВ ЗС України. З початку антитерористичної операції особовий склад бригади виконував бойове завдання на сході України. 2 травня 2014 року поблизу міста Слов’янськ сепаратисти, які проривалися з оточення, прикриваючись мирним населенням, відкрили вогонь по позиціях десантників. Весь удар від вибуху гранати, випущеної з підствольного гранатомета, 20-річний солдат Коваленко прийняв на себе. Петро Коваленко загинув на місці, ставши живим щитом для сімох побратимів-десантників.

 

 

БІДА ЄВГЕН МИКОЛАЙОВИЧ

БІДА ЄВГЕН МИКОЛАЙОВИЧ, народився 11 лютого 1992 року в селі Кантелина Іллінецького району Вінницької області (зараз Дашівська ТГ Гайсинського району). У 2007 році закінчив 9 класів Кантелинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Навчався у Вінницькому ПТУ №7. Строкову службу проходив в Одесі мотострілком. Працював в охоронній службі «Фортеця Гарант» у м. Вінниця. Одним із перших пішов добровольцем на Схід. 9 квітня 2014 року покинув рідних людей, домівку, друзів…

Служив гранатометником 3-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗС України. 22 травня  2014 року бою поблизу смт. Благодатне під Волновахою Донецької області отримав важке поранення. Приблизно о 6-й ранку бойовики підступно напали на загін українських військових. Приїхали на двох інкасаторських автомашинах та двох позашляховиках, відкрили вогонь. Під час обстрілу один із зарядів влучив у бойову машину, яка перебувала на блокпосту, що спричинило вибух боєкомплекту. Загинули 17 військових. На середину дня 22 травня у списках загиблих та поранених під Волновахою доля військовослужбовця була ще невідома. Він знаходився у лікарні. За життя Євгена лікарі боролися добу, але отримані рани були несумісні з життям. Євгена поховали 27 травня 2014 року в рідному селі.

Залишилися батьки – Біда Микола Васильович і Біда Лариса Анатоліївна та молодший  брат В’ячеслав.

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року нагороджений медаллю ,,Захиснику Вітчизни''(посмертно)

Пам'ять про полеглого бійця, нашого земляка, патріота України вшанували сьогодні в  Дашівській громаді. В школі, де навчався Євген, провели уроки пам'яті, години спілкування   "Живий, поки пам'ятаємо", "Герої не вмирають, вони ідуть на небеса". Квіти пам'яті та вдячності  до меморіальної дошки Євгена Біди та на могилу полеглого  героя поклали  керуюча справами виконавчого комітету Дашівської селищної ради Світлана Фільваркова та начальник відділу освіти, культури, молоді та спорту Ольга Долгова.

Ми не маємо права забути.  Герої живі, допоки ми пам’ятаємо...

Вічна пам'ять захиснику України!